La Maison Maille - один з найстаріших і найвідоміших гірчичних будинків у світі. У 1720 році Антуан-Клод Майл був дистилятором і виробником оцту, який жив у Парижі. Популярність він придбав раніше завдяки винаходу "оцту чотирьох злодіїв", який повинен був врятувати жителів Марселя від чуми (він радив випити чайну ложку оцту з водою, у мене такий оцет хоч і пропонував іншій компанії).
решту вступу читати не потрібно, якщо історія гірчиці вас не цікавить... Антуан-Клод (син) продовжив роботу свого батька і відкрив свій перший бутик в Парижі в 1747 році і став офіційним постачальником гірчиці для короля Людовика XV. Так народився La Maison Maille, який швидко став фаворитом європейських дворів. У 1752 році лояльним клієнтом стала маркіза де Помпадур (офіційна коханка Луї). У 1804 році, після смерті Антуана-Клода (сина), його спадкоємці успадкували 20 ароматів гірчиці та 50 різних оцтів. У 1805 році адвокат і гастрономічний коментатор Гримод де ла Рейньєр натхненно сказав: "серед оцту Майля є той, який дає жінкам те, що вони могли втратити до цього часу лише один раз...”. Вічна людська загадка, обличчя? ;- )
Французька революція і її знаменитий пристрій для обезголовлення людей багатшими (або хоча б краще народжених, бувало, що тільки краще виглядають, або їм не пощастило опинитися не в той час, не в тому місці) повністю позбавили цю компанію клієнтури. Бізнес занепав, ТАТО занепав (але, головне, все ще з головою), син знайшов ще інші королівські двори, які дозволили бізнесу залишитися. За 100 років з нею мало що відбувалося. Вона існувала. У 1927 році Філіп де Ротшильд , фігура, відома всім любителям банківських (і єврейських) змов, придбав Maille і повернув бренд до життя завдяки своїй правій руці в бізнесі; Жану Хербаут , якому легенда приписує авторство культового слогану: "Il n'y a que Maille qui m'aille" (польський переклад вже не такий культовий; "є тільки Maille, який йде до мене". Винахідливий і творчий Гербаут дозволив Maille відобразити маркетинговий наступ компанії Amora, розпочате в 1934 році. Війна між цими компаніями тільки починалася. Вона тривала до 1970-х років, коли обидві компанії купили Консорціум la Générale Occidental. Скуповували дрібних виробників гірчиці, потім закривали заводи, оптимізуючи витрати, підвищуючи прибуток акціонерам. Отже, з 200 виробників гірчиці у Франції, що існували в середині двадцятого століття, в 1992 році їх залишилося кілька... В даний час компанія знаходиться в руках продовольчого концерну Unilever. Така, досить сумна історія, більше на mustardo.
------------
це довге і, тим не менш, нудне історичне введення повинно було приспати всіх, хто цікавиться продуктами цієї всесвітньо відомої компанії, і, перш за все, притупити їх споживчу пильність і змусити їх почати купувати свою продукцію більш охоче, ніж раніше :-).
----------
Maille Dijon Originale - відома в Польщі класика гірчиці, схожа за смаком і текстурою на діжонську Амуру ( іншу марку тієї ж нині фірми Unilever). У Польщі вважається великим раритетом, еталоном Севре для діжонської гірчиці. Яка країна, такі раритети і закономірності ... ;- )
однак, оскільки на ринку все ще немає інших гірчиць цієї компанії, які я продавав (Провансальська, з естрагоном, fins Gourmets, Dijonnaise і т.д.), то доречно мати що-небудь від цього всесвітньо відомого бренду. Тут найбільша версія в банку - більше півкілограма добра...
для заправки вінегрету, для салатів, гірчичних супів, непристойно жирний бекон не буде зневажати її компанію, а житній хліб не зробить образи. Зверніть увагу, що він має 3 на початку коду EAN, це рідко для продуктів Unilever.
склад: вода,гірчичні зерна, оцет, сіль, лимонна кислота, консервант: метабісульфіт калію
найкраще вживати (що не означає вживати) - 04/25, гірчиця-це не м'ясо, хоча воно йому підходить.
------------------
історія гірчиці не завжди серйозна: -) :
https://mustardo.pl/historia/w-skrocie /